• распродажа

  • Cвірждець 2009

  • Зимовий Львів охопило веселощами та радістю. Різдво наближалось все ближче і ближче, а центр ставав все більш освітленим.

    А наші репетиції з вертепу ставали все напруженішими, частішими та довготривалішими.

    Дивовижною і цікавою виявилася кожна репетиція, на якій нас просвітлювали про несподівані зміни акторів та дійових осіб у нашому вертепі. Я скоро прийшла до думки, що наша духовно сильна і свідома група людей поступово перетворюється на купу хворобливих збігів обставин.

    Перший випадок мене хоч налякав лише злегка, але ще тоді я не знала, що він буде мати ланцюгову реакцію, хоч і прийняла його з невеликим потрясінням, бо до виступів залишилося ще 4 дні, а наш «недужий» обіцяв видужати.
    Другий випадок мене налякав більше. У п’ятницю, на репетиції виявилось, що у нас захворів Ірод. Якби ви бачили мій вираз обличчя – то сміялися б цілий тиждень, воно перекосилося, і я в паніці почала обдумувати усі версії, які б могли нам допомогти вилізти з цієї ситуації. Провівши декілька розмов ми дійшли певних спільних кандидатур. Провівши напружену репетицію, ми розійшлися з купою думок та квадратними головами додому.
    Вранці проснулася з думкою, що у нас нема одної складової вертепу, і треба щось робити. Видзвонивши одного з потенційних «Іродів», я з чистим сумлінням пішла щось робити і вчити слова.
    У переддень Різдва коли люди на вулицях не постерігалися, бо клопотали біля кухонних плит для забезпечення багатого та смачного різдв’яного столу, ми провели останню репетицію.
    Прийшовши на офіс Спадщини, ми спостерігали за цікавою картиною. На відчайдушне прохання виручити вертеп – зголосилося аж 5 осіб, видно, що попрацювала хороша половина групи. Я з усмішкою на устах дійшла висновку, що у нашому Світі є багато хороших і надійних людей, які можуть виручити у складній ситуації. Але виникло наступне питання: «Що робити з такою кількістю претендентів?». До того ж через декілька хвилин до мене дійшла звістка, що наш актор потрохи одужує і до понеділка буде здоровим. Версію, що він буде виступати без репетицій не дуже тішила, але була певна, що у нас все вийде. Залишилося ніжно дякуючи претендентам повідомити, що ми цінуємо їхню допомогу і відданість справі, але потреба заміни зникла.
    А ось і третій випадок. У неділю зі своїми першими словами я усвідомила, що сильно захрипла, цей ланцюжок дійшов і до мене, але не до одної, бо подзвонивши до це одного нашого ангела і почувши такий самий захриплий голос, я зрозуміла - це якась різдв’яна лихоманка. Похрипівши пів години у слухавку, ми розійшлись лікувати горло.

    І ось настав цей день – Різдво. Зібравшись на Спадщині о 13.30 ми виявили весь набір спадщанського вертепу. Попри всіх недужих осіб, ми все ж таки зібралися і провівши ще одну репетицію у повному складі, одягнулись у костюми і вирушили у надзвичайно захоплюючий вир різдв’яного свята.
    Перед нами перші двері, попереду перші глядачі та перші враження. Оскільки у нас не типовий вертеп, ще й до того ж вперше ми зробили мюзикл, використавши мелодії популярних цього року пісень, тому переживання переповнювали. Ми сильно хвилювалися, що певна вікова група людей може не сприйняти специфіку вертепу і навіть забракувати його.

    Ось ця мить! Перші двері, перші глядачі, 20 хвилин і захопливі посмішки та вигуки лунали із іншого боку сцени, ми легко видихнули і наші переживання пропали. Нас сприйняли саме так, як ми хотіли, зрозуміли усі тонкощі та натяки.
    Ми навіть здивували наших керівників вони казали, що ми перевершили всі вертепи і порушили всі стереотипи.
    Найбільша пошана для актора, та й для будь-якої людини, коли визнають її роботу та хвалять виконання.

    Я приймаю участь у вертепах лише 3 роки, але я не можу уявити собі веселішу і захопливішу подію, ніж ходити від хати до хати і прославляти народження Христа.

    По-перше - це велика купа твоїх друзів, яких ти довго знаєш і з якими тобі весело проводити купу часу. Вони навіть не питаються вже моєї згоди на участь у більшості акції, а просто ставлять перед фактом.
    По-друге - ці щасливі усмішки, які викликає наш вертеп, ще довго палають у пам’яті і зігрівають душу.
    По-третє, зробити щось корисне для організації, що змінила не лише мене, а й моє оточення.

    Вертеп, який тривав два дні забезпечив усіх величезним зарядом різдв’яних колядок, сміху, радості та бажаннями виступати – це те, що не можне з часом набриднути, і те, що не можливо загасити ніяким вогнегасником.

    Христос народився!!!












  • распродажа

  • Cвірждець 2009