Соц сети

02.11.2011

стаття



  • День свята - день сорому

  • Вшануванні Тараса Шевченка у Жовкві

  • БІЛЕ МІСТО БІЛЯ ПІВДЕННОЇ РІЧКИ
    Білгород-Дністровський – стародавнє місто, що за віком рівняється з Римом, Афінами, Дамаском, Єрусалимом, Бейрутом, Пекіном, Єреваном. Білгород-Дністровський входить у десятку найстародавніших міст за рейтингом ЮНЕСКО.
    За свою багатовікову історію місто десятки разів змінювало господарів, а тому й назву. VI ст. до н.е. на цьому місці була фіннікійська колонія Офіуза; У V ст. до н.е. – давньогрецьке місто Тіра; римляни, захопивши його, назвали Альба-Юлія; у 545 р. місто належало антам, які називали його Туріс; пізніше воно було під владою половців і звалося Акліба (через деякий час воно було зруйновано). Нове місто тут збудували слов’янські племена – тиверці та уличі, вони назвали його Білим містом за кольором будівель з білого каменю, про нього у своєму літописі згадував Нестор. Згодом різні завойовники називали місто Левкополь, Монкастро (Маврокастрон), Ферієрвар (Ференцвар), Читате-Альба (Біле місто). З 1503 р. тут укріпилися турки, які назвали захоплене ними місто Акерман (Ак-кермен – „Біла фортеця”). Після російсько-турецьких війн у 1812 р. Акерман перейшов під владу Росії, турецька назва збереглася. У 1944 р. місту повернули давню слов’янську назву – Білгород з означенням – за річкою – Дністровський. Назва річки походить зі скіфсько-сарматських часів і означає „південна річка”.
    Яка ж історія Білгорода-Дністровського? Приблизно в VІІ – VІ столітті до нашої ери греки починають колонізацію Північного Причорномор’я і засновують свої торгові факторії на узбережжі Чорного моря. Вважається, що саме греки заснували на місці нинішнього Білгород-Дністровського місто, назвавши його Тіра. Ось що писав про Тіру за часів панування римлян Іван Красовський:
    „Перші римські війська з’явились в Тірі, очевидно, в третій чверті І ст.. до н.е., але вже після завоювання Дакії Трояном римські загони в місті знаходились постійно. Військовий гарнізон міста був відносно невеликим й спочатку складався з солдат V Македонського легіону, але вже в середині ІІ ст. н.е. в нього входили солдати трьох легіонів - V Македонського, ХІ Клавдієвого й І Італійського. Про проходження служби в Тірі солдатами цих легіонів свідчать знайдені при розкопках міста клейма на черепиці з вказівкою найменування легіонів. Біля міської пристані знаходилась стоянка військових кораблів Мезийської флотилії, основна база якої була біля міста Новіудан на Дунаї. Крім того, в Тірі також розміщувались допоміжні загони римської армії, гарнізон розміщувався відособлено, в окремій частині міста – так званій „цитаделі”. На цій території були проведені значні будівельні роботи, змінене планування міста. Оборонна стіна раннього еллінського періоду в перші століття нашої ери була підсилена додатковим кам’яним панциром. Вулиці по тим часам були досить широкі (до 3 метрів), вимощені плитами з каміння...
    Майже за 200-літній період перебування римського гарнізону в Тірі тут проходили службу тисячі римських солдат і офіцерів. Тіра являлась своєрідним форпостом, значно віддаленим від нижньодунайських кордонів імперії. Спираючись на військовий контингент римлян, а у випадку необхідності при підтримці місцевого населення місто подібно хвилерізу довгий час приймало на себе перші хвилі ударів варварських племен, що прямували до кордонів імперії. Посилившись в середині ІІІ ст. н.е. натиск цих племен змусив римлян сконцентрувати свою увагу на дунайському відрізку кордону. Один за одним під натиском готів падали античні центри цивілізації. Прийшла черга й Тіри...
    В 238 році нашої ери Тіра пала. Місто було спалене, розграбоване й зруйноване. Через деякий час життя в місті відродилося, але Тіра вже більше ніколи не змогла досягти свого минулого процвітання й блиску.”
    На початку VІ ст. угри й болгари займають Північне узбережжя Чорного й Азовського морів. Тіра, яка називається вже Білгородом в VІІ – VIII ст. стає одним з найбільших міст цього регіону. В 677-679 роках Білгород був резиденцією болгарського хана Аспаруха. Саме звідси військо болгар рушило на Візантію, і вже в 680 році на мапі Європи з’являється нова держава - Болгарське царство.
    З VІІІ століття Білгород вже у сфері впливу ранньослов’янського племені тиверців. В 915 році Білгород був зруйнований печенігами.
    Після розпаду Київської Русі місто входить до складу Галицько-Волинського князівства й могло стати головним портом нового королівства. Але на Русь нахлинули монголо-татари. В 1241 Білгород захоплюють орди хана Ногая, і на цих землях закріплюється Ногайська орда. В 1288 році між Ногаєм і генуезькими купцями був укладений договір за яким Білгород стає власністю генуезців. В 1362 році їх господарюванню в Білгороді поклало край повстання жителів міста. Білгород стає вільним містом й починається його бурхливий розвиток. Карбується власна монета, відроджується торгівля, розвиваються ремесла. Чисельність жителів виростає до 20000 жителів.
    Іван Красовський про ті часи писав : „В кінці XIV століття Білгород ввійшов до складу Молдавського князівства, що знаходилось під протекторатом Угорського королівства. В 1359 році Молдавія здобула незалежність й почала швидко розвиватись. Тут величезну роль зіграла Четате-Альба, як тоді називався Білгород. Через Четате-Альбу йшли основні торгові потоки й місто являлось одним з найбільших центрів культури й ремесла Молдавського князівства. Саме тому молдавські господарі приділяли особливу увагу зміцненню обороноздатності міста. В цей період було багато зроблено для відновлення старих й будівництва новий оборонних кріпосних споруд.”
    У 1484 р. місто було захоплене Осьманською імперією. Турки значно посилили Акерманську фортецю. Запорожці в XVI – XVII століттях періодично здійснювали набіги на околиці міста, а в 1594 році навіть захопили фортецю. Турки в боргу не залишались і також з причорноморських берегів здійснювали набіги на Поділля , Брацлавщину й навіть Волинь.
    За часів турецького панування на території фортеці, в центрі, так званого, громадського двору була побудована мечеть. Археологи вважають, що була вона побудована на фундаменті православного храму ХІІ-ХІІІ століття.
    Найбільшу цікавість у відвідувачів Білгорода-Дністровського викликає фортеця.

    Так як на території міста перехрещувалися шляхи караванів купців, потреба у захисті існувала завжди. Тому важко зараз з достовірністю сказати, хто саме почав зводити тут високі мури та неприступні башти. Відомо, що будували фортпост протягом двохсот років, приклали до цього руку і молдавани, і генуезці, і турки. Праця стількох народів дала свої плоди: фортеця була надміцним військово-технічним комплексом. Збудована на високому скелястому березі Дністровського лиману з місцевого каменю – вапняка. У плані це неправильний багатокутник площею більш як 9 га. Довжина оборонних стін - близько 2,5 км, висота башт на мурів - від 5 до 15 метрів, товщина від 1.5 до 5 м. З боку Дністра, з півночі, немає рову, а от з інших трьох боків він є. Колись цей 14-метровий штучний канал заповнювався водою - і фортеця ставала тим більш неприступною.
    Внутрішніми оборонними стінами фортеця розділена на 4 двори. Найстаріша частина (ХІІІст.), називається Цитаделлю. Це своєрідна фортеця в фортеці. Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще довго можна було підтримувати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби, тут же були й гареми. Прямокутна у плані, з кутовими циліндричними баштами, цитадель була однаково неприступна з усіх боків. Місцеві ексурсоводи розповідають про золоті скарби, залишені тут турками, про чудовий водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім'я великого вигнанця античності - Овідія.
    Стіни фортеці були укріплені рекордним числом башт - їх було 34, круглих, циліндричних, з глибокими пивницями, з шатровими дахами. Звичайно, не всі збереглися до наших часів. Кожна з башт мала своє призначення, звідси й їх назви: Темниця, Комендантська, Скарбниця. Вхід до фортеці оберігали міцні Кілійські ворота з підйомним мостом та двома решітками-герсами.
    Окрім фортеці, у Білгороді-Дністровському варто подивитися Вірменську церкву (XV – IXI ст.), Грецьку церкву (XV – XVI ст.), а також Підземну церкву св. Іоанна Сучавського (XIV – XIX ст.). За легендою, ця церква побудована на місці кам’яної криниці, де у 1330 р. татари замордували молдовського купця Іоана, який відмовився прийняти мусульманство.

    http://blacksea.nezabarom.com.ua/ua/belgorod-dnestrovskiy/
    http://www.viaduk.net/clients/unp.nsf/0/9EA243AE61FDFE9EC2256D9C000E042D?OpenDocument
    http://www.castles.com.ua/index.php?id=bd
    http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/15/bel-dnestr.php
    http://www.radiosvoboda.org/article/2006/06/7820018C-0B9C-48DB-8F63-E27ABC2B2B86.html
    http://www.bdn.odessa.ua/tyras/
    http://www.bdn.odessa.ua/fort/
    http://www.highway.com.ua/art.php?id=19276
    http://mskifa.narod.ru/bilgorod.html


























  • День свята - день сорому

  • Вшануванні Тараса Шевченка у Жовкві