• Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • НЕ ПРО НР

  •       Сьогодні Він прокинувся з затуманеною головою. Надто довго спав, подумав Він, натягуючи на себе одяг і дивлячись у вікно. Сонце було в зеніті і яскраві промені красувалися на підвіконні, підлозі, стінах. Маленьке дзеркальце зі столу кидало симпатичного самотнього зайчика на стелю. Через відкриту кватирку разом з весняним світлом вривався легенький теплий вітерець, що ніс із собою прохолоду, свіжість і запах весни. Спів пташок за вікном тільки підсилював бажання вийти на вулицю і просто прогуляти весь день, аж  до самого вечора. Тим паче сьогодні Він обіцяв зустрітися з подругою, тому сни безжально були вигнані з голови холодним душем і прийнятий курс до місця зустрічі

    - Може все ж залишишся вдома? В тебе роботи по вуха, замовлення вже тижнями висять, сьогодні гарний день, щоб зі всім цим розібратися...
    - Ні, я погуляю. Сидиш, то сиди собі. Тільки мовчи. Не люблю порад.

    - Як скажеш...

         На вулиці прохолодно. Вітер граЄться волоссям і шелестить свіженькою маленькою яскраво-зеленою травою. До зустрічі залишалося з півгодини, тому можна було спокійно погуляти сонячними вулицями міста

    - Може все ж повернешся? Навіщо Вона тобі?
    - Я сказав мовчати. В мене сьогодні настрій хороший.
    Не діставай мене.
    - Як скажеш...

         Дзвінок мобільного:

    - Привіт, як справи? Ти вдома?
    - Привіт, все супер, гуляю
    - ГуляЄш? Це добре. Як на рахунок мого замовлення?
    - Давай ввечері, ок? Хочеться трішки провітритися, дістало мене вже це все...
    - Розумію. А може все ж трішки швидше?

    - Та пошли його, чого це він тобі відпочивати заважаЄ?
    - Замовкни!

    - Що, перепрошую?
    - Вибач, це я я не тобі. Постараюся трішки швидше
    - Ок, супер. Напишеш коли звільнишся.
    - Звісно, бувай..

         Він поглянув на годинника і попрямував до пам"ятника якомусь чуваку. Хто цей чувак Він і уявлення не мав, але напевне це був якийсь крутий чувак, якщо пам"ятник йому стоїть майже в центрі міста. Та і яка різниця кому цей пам"ятник. Набагато важливіше з ким Він там повинен зустрітися

         Біля пам"ятника нікого не було. Трішки далі на лавці сидів якийсь чоловік в капелюсі і з газетою, ще далі - бабуся годувала голубів і розповідала їм про своїх онуків. Інколи повз Нього проходили перехожі, але його подруга не поспішала з"являтися

    - А може ну її! Не прийшла, значить нафіг ти їй не треба! Краще вже погуляти містом!
    - Блін, ти тут живеш всього третій день, а вже встиг мене дістати! І взагалі, Вона завтра їде за океан. Навіть не знаю чи побачу її ще колись...
    - Ну то скажи їй, що кохаЄш її, хай залишаЄться!
    - Кохаю? З чого ти взяв? Ми просто друзі, знайомі вже багато років...
    - Треба бути справді дурнем, щоб не помітити цього за тобою. Ти кохаЄш її і не хочеш щоб Вона кудись їхала. Ти хочеш бути з нею все своЄ життя. Повір, я знаю про що говорю...
    - Ну і що? Жив би хтось в твоїй голові він би теж про тебе багато знав. Та і врешті решт я нічого не можу змінити. Вона все життя мріяла поїхати туди. Я їй цього не можу заборонити...
    - Слухай, а давай я тобі допоможу! Ти тільки скажи, і я зроблю так, що Вона нікуди не поїде, впеде тобі в обійми і ви завжди будете щасливі разом. А?
    - Щось не вірю я тобі. Що ти хочеш за це?
    -
    Хм... А нічого! Сьогодні я піду і більше не буду тобі надокучати. Ти був хорошим співрозмовником, тому я просто хочу віддячити...
    - А це спрацюЄ? Тобто ти зробиш так, що Вона справді в мене закохаЄться?
    - Угу. Саме так.
    В неї не буде вибору
    - Е, ні! Я так не хочу. Я люблю її. Я не дозволю собі керувати її почуттями. Нехай краще я ніколи її не побачу, але Вона буде щаслива. Для того, щоб кохати, не обов"язко, щоб кохали тебе. Це боляче, але можливо. Я багато часу терпів. Потерплю іще.

    - З ким це ти розмовляЄш? - посміхнулася Вона.
    - Не зважай... Неперевершено виглядаЄш! Як завжди, впринципі - усміхнувся Він у відповідь
    - Ти знаЄш, я хотіла тобі сказати...
    - Ти не приїдеш більше? Я здогадувався. Нічого, я розумію...
    - Ні, дурненький. Я не їду нікуди. Я вирішила залишитися, але з одніЄю умовою
    - Залишитися? Це ж чудово, а що за умова?
    - Сьогодні морозиво купуЄш ти - ще раз посміхнулася Вона і поцілувала його в губи

    - Блін, ніколи не любив працювати з людьми. Якісь ви стрьомні всі. То хочуть, то не хочуть, то їм так, то не так. Фіг вам догодиш. Що ж, мені час. Мушу йти. Було дуже приЄмно з тобою спілкуватися. Не забувай, в тебе замовлення. І не забудь сорочку з хімчистки забрати. А, іще одне. Запам"ятай, Мрії здійснюються. Треба тільки не поспішати...
    - Дякую тобі, прощавай!

    - Ти щось казав? Я не почула. Чи з ким ти зараз розмовляЄш?
    - Вже нізким. Крім тебе в мене більше нікого нема, але віднедавна ти для мене важливіша, ніж всі, тому все ок...



































  • Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • НЕ ПРО НР