03.11.2011

something about



  • НЕ ПРО НР

  • Співрозмовник

  • - Алло - прозвучало на тому кінці
    - Привіт, це я. В мене до тебе важлива розмова...
    - Я слухаю
    - Не по телефону. Давай зустрінемося
    - Ну... Я не знаю... Я зараз трішки зайнята...
    - Це не надовго. Давай через 15 хв на нашому місці?
    - Ну добре. Тільки не надовго

    Вони були знайомі багато років, тому не дивно, що мали "своЄ" місце. Це була невеличка закинута будівля на краю міста. Колись тут було щось схоже на таЄмно/секретну лабораторію, про що свідчили вбиті вусмерть залишки якоїсь апаратури і вирвані зі стін залишки дротів.
    Вони просто сиділи на підлозі один навпроти одного.

    - Ти хотів мені щось сказати?
    - Угу. Скільки часу ми знайомі?
    - Ну ти і спитав! Років 5, не менше... Може навіть 6, а що?
    - Ти знала, що весь цей час я по вуха в тебе закоханий?
    - Ти.. ти це серйозно? - вона збентежено посміхнулася - Що, справді? А чому ти не казав? Я не знала...
    - Я боявся. Не знаю чого. Хоча ні. Чудово знаю. Я боявся твоЄї відмови... Я прекрасно розумію, що ми не можемо бути разом. Але більше так терпіти не можу.

    Він витяг з кишені куртки револьвера і невеличку коробку набоїв. Дівчина не зразу зрозуміла, що насправді відбуваЄться.

    - Я не можу більше цього витримувати. Я не почував себе щасливим вже декілька років, тому буду піднімати настрій грою. Ти колись чула про російську рулетку?

    Вона сиділа за декілька метрів від нього, і розуміла, що треба піднятися з холодної підлоги, відчинити двері і бігти далеко - далеко звідси, поки не сталося чогось страшного, але її тіло ніби не слухалося, тому вона продовжувала сидіти перед ним і дивитися широко розплющеними очима на дійство, що розгорталося прямо перед нею.

    Він продовжував говорити, вклавши набій в пустий барабан револьвера:

    - Насправді ніяка вона не російська. Рулетка тобто. Москалі навіть револьверів ніколи не виготовляли. Та і в рулетку не грали...

    Говорячи це він приставив дуло до скроні і натиснув на гашетку.

    - Осічка. Сьогодні мені щастить - спокійно сказав він посміхаючись і вкладаючи наступний набій в барабан

    Вона досі не могла зрушити з місця, дивлячись, як дуло вдруге націлюЄться на її давнього друга.
    Клацання гашетки.

    - Я ж казав - щастить! - з щирою усмішкою сказав він

    Третій набій знайшов своЄ місце поряд з двома іншими. Він крутнув барабан, приставив револьвера собі до скроні:

    - Шкода, що я більше тебе не побачу...

    Пролунав вистріл. Дівчина лежала на підлозі. Маленька акуратна дірка в чолі зовсім не псувала її краси. З витягнутого в прямій руці револьвера ледь помітно виходив сизий димок. Підлога навколо повільно багряніла.

    - Ех, як класно бути маніяком! - з непідробним щастям на обличчі сказав він, запаковуючи револьвера назад до кишені, натомість витягуючи мобільний телефон. Він ще раз поглянув на дівчину, що лежала на підлозі. Тоді усміхнувся і набрав номер

    - Алло - прозвучало на тому кінці
    - Привіт, це я. В мене до тебе важлива розмова...
















  • НЕ ПРО НР

  • Співрозмовник