Соц сети



  • Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • знайшла свою єрєсь

  • відбулась довгожданна зустріч.. я спеціально її не організовувала 8 років, але що має статись - те не оминути. зрештою всі ми дорослі люди що дожили до чвертьстолітнього віку (я тішусь, бо в мене в запасі, ще більше половини року).
    наш клас формувався першою вчителькою як когорта дітей "вершків сусупільства", а варто зауважити, що то як раз був 1991 рік, коли стара система ще нормально функціонувала, але нові віяння вже мали суттєвий вплив. мене тоді забракували та відсіяли так як дочка бухгалтера та інженера-економіста, не рівня була дітям директорів, лікарів, акторів, юристів, вчителів тощо.. проте шляхи Господні незвідані і в шостому класі знову занесло в той "квітник". за всі мої 24 роки затяжних істерик було лише кілька.. найбільша з них пов"язана як раз з розформуванням мого старого класу та поверненням до "перших" однокласників, в той час, цілий тиждень сиділа на уроках заплакана, дома умивалась слізьми й ніяк не могла зрозуміти чому все так сталось. але згодом все стало на свої місця: почала вивчати нове оточення, завойовувати авторитет, боротися за лідерство в класі, симпатизувати хлопцям.
    "перебудова" та незалежність України зробили своє. як співає Скрябін "час.. усіх нас методично розділив: когось він опустив, когось підняв, а є на кого взагалі забив", так і з перспективними батьками сталось - когось скоротили, когось звільнили чи понизили, хтось спився, хтось помер, хтось відкрив в собі жилку підприємця та заробив при цьому гроші, і замість того щоб всі учні були ягідками одного поля, виникла навпрочуд різношерстна громада. вона поділялась на групки за різними ознаками, котрі при цьому постійно ворогували та принижували одна другу.
    закінчивши школу, котра стала по-правді школою життя, бувши старостою класу, таки вирішила, що збирати знову ту компанію не варто.. так продовжувалось 8 років.
    для більшості людей школа залишається найсвітлішим спогадом у житті: час дитинства, незалежності, сваволі, без обов"язків, безтурботність, час, коли весь світ невивчений і незбагненний і водночас належить тобі, а ти, маленька людинка, маєш стільки планів і ентузіазму, щоб його таки покорити. все це викликає приємні спогади та усмішку на обличчі і бажання повернутися назад. саме тому й дух минулого підштовхнув до зустрічі однокласників.
    все вийшло досить спонтанно. вконтакте.ру постукав однокласник і запропонував зібратись класом. ми обмінялись номерами телефонів, зідзвонились і домовились хто кого повідомить про зустріч, коли зберемося, щоб попередньо узгодити план міроприємства. але все це технічні дрібниці, головне сама зустріч!
    з 31 учня прийшло 13 чоловік. чи змінились ми? скоріше ні, ніж так. характери ті ж, а от деякі риси характеру загострились , все-таки самостійне доросле, а в більшості й сімейне життя вплинуло на кожного.
    зараз пригадався вислів: "оточення та суспільне буття - формує свідомість", саме так. от мені дивно, як в усьому цьому виросла я?
    чому не схожа на них? чому будучи в колі близьких та знайомих мені людей, вирісши з ними, я не така??
    зустріч проходила на озері: вогнище, стіл, шашлик, розмови.
    у всіх дізнались хто де і ким працює, хто одружений, у кого на коли призначена дата весілля, у кого скільки дітей, які зв"язки та як ними можна скористатись. а далі була пустка.. ті хто часто бачаться розмовляли між собою, ходили курили або сперечалися у кого краще життя й хто чого досяг.. і про проблеми сімейного життя..
    вони живуть тепер для когось, а не для себе, уживаються з своїми обранцями, виховують дітей, звітуються по телефону що й коли, й до чого.. а мені сторонні ці всі проблеми, і це жахливо.. ми однолітки, але це все не моє. і я не впевнена чи хочу цього. так, вічно молодою не буду, вічно гуляти не зможу, але зациклюватись на грошах теж не хочу. не вірю, що знайду людину з котрою зможу пов"язати своє життя, а мати дитину просто так для себе - вершина егоїзму.
    тож житиму й працюватиму як і до цього часу, надалі урізноманітнюватиму своє життя, горітиму як свічка і заводитиму нові знайомства, шукатиму людей з котрими мені буде цікаво й не відаватимусь почуттям, так простіше й нема ніякого болю. люблю вас милі однокласники - ви частинка мого життя, але я не розумію й не знаю взаємності. в той час коли ви обговорювали своїх чоловіків і дівчат за столом, я обійщла озеро, сфотографувала квітучі дерева, відображення неба на водному плесі, побачила зустріч польсько-української родини, купу парочок на березі й постріляла з воздушки.. вернулась - послухала, як ви сперечаєтесь, і поїхала додому.
    тепер на мене покладено відповідальність за організацію зустрічі випускників через 10 років після закінчення школи, тож 2 роки в запасі! раз обіцяла - організую. маю надію, що вона пройде не менш цікаво, але ми будемо всі доросліші й рідніші одне одному! я б цього хотіла!















  • Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • знайшла свою єрєсь