03.11.2011

До і після



  • Безымянный 271598

  • ВОЛГА / VOLGA, “Дом” 3.02.06

  • Я знаю що ми уже були знайомі до цього. Більше того, ми були дуже близькими. Ти вже мусив те забути, бо інакше в цьому світі неможливо жити. Але я ще дуже добре то пам»ятала. Напевно там була якась мелфанкшн і в моїй пам»яті то залишилось. Те все, то що було, що відбивалося і спровоковувалося в головах, нейронах,в імпульсах, пульсах, серцях, нервових закінченнях, кінчиках губ і пальців. Як у Платона – душа те все знала і тут все пригадувала. Все вже було закладено. Воно просто пригадувалося.

    Коли я дізналася що зустріну тебе вперше після того, я вже відчувала якісь зміни. Цікаво було як будеш тепер поводитися, як ставитимешся після того, як просто дивитимешся і говоритимеш.
    Зараз ти був при краватці і говорив з багатьма поважними людьми.
    Та краватка нагадала
    мені той час, коли ти ще тоді ходив на ті важливі прес-конференції, багато писав, нервувася, як я вранці першою сповзала з ліжка, готувала тобі сніданок, зав»язувала краватку, прасувала боссівську сорочку, твою улюблену, поки ти бігав біля берега. Ти приходив після того трохи захеканий, трохи спітнілий і свіжий. Пив каву і палив цигарки. Часто щось читав. Ти не помічав як я тоді уважно стежила за тобою, за виразом твого обличчя, найменшими його порухами, вивчала кожну його рисочку, милувалася ним. Ти відривався від читання, ніби відчуваючи мій погляд, і питав усміхаючись: «Все ок? Я зле побрився? Мені ще треба причесатись?»  Я спершу навіть не могла зрозуміти що ти запитуєш, так, ніби я була кот ред хендід  і ти казав «Добре, зараз піду до дзеркала»..

    Може ти пам»ятаєш, коли ми вперше познайомилися ще тоді. Ми жили тоді в Нойруппіні. Ти вранці розвозив газети на велосипед, а потім їхав до школи. Багато наших дівчат тоді казали, що не проти з тобою б познайомитися. Хельга тоді хвалилася, що ти часто буваєш у їхньому кварталі, бо там жили твої родичі. Тоді їй всі заздрили і всі перерви слухали її оповіді, про те як ти вигулював тітчиного пса і говорив з дядьком про навчання. Я те слухала краєм вуха і не надто тому вірила (знаючи то Хельгу і її бажання бути в центрі уваги) але коли я після школи їхала додому, то я просто мимоволі замальовувала почуті за день образи, того собаку, газети, твоє волосся. Тут ще не було нічого конкретного або чіткого, бо я не знала як ти насправді поводишся з родичами, як з ними розмовляєш, як дивишся, п»єш або ходиш, намотуєш собачий повід на руку, гукаєш пса,  забігаєш у двір, тиснеш дядькові руку. Та я взагалі тебе не знала.

                «Ем, це Дерек. Дерек Армстронг. Він вчиться у нас.» Клішейне «дуже приємно, ты мне улыбку, я тебе две». Нічого особливого, кілька слів, кілька бокалів, пара очей.

     Ні, нічого такого. Просто багато захоплення. Багато співзвучного і звичного, водночас нового і свіжого.

     Мені часом здається що памятаю абсолютно все. Так наче пройшло лише кілька хвилин. Так наче зараз я можу відчути тебе тут, зовсім поряд. Мені особливо подобалось лягати спати пізніше від тебе для того, щоб дивитися як ти засинаєш, поправляти тобі волосся, запинати ковдру, накривати руку і вже тоді вкладатися легесенько поряд згортаючись калачиком так щоб відчувати на своїм чолі або руці твоє дихання. До того мені взагалі було важко заснути якшо я чула що хтось дихає або, що гірше, дихає на мене. Але твоє дихання мало на мене якусь чудодійну дію, бо ти уві сні дихав і взагалі спав дуже якось по-дитячому. Мала спить так самісінько як ти, также обіймає подушуку і загортається в ковдру). Вдалася до тебе.)

    Памятаю як деколи мусила пізно вертатися  і коли приходила ви обоє вже спали) Ти брав малу на наше ліжко до себе і так ви спали разом) я тоді навіть боялася ходити по тій кімнаті. Спала у вітальні на канапі.

    І ще пам’ятаю ті світанки після невиспаних ночей коли Яринка особливо багато кашляла і треба було кожні 20 хвилин давати таблетки і розігрівати сироп. Під ранок я була настільки виснажена що засинала сидячи біля її ліжечка. Тоді ти приходив і коли навіть її плач не міг мене розбудити  брав її на руки давав сироп і довго заколисував. Коли вже треба було вставати під вереск будильника я нарешті прокидалась, бачила тебе в ранішніх сутінках коло вікна з малою на руках. Я тихенько підходила до тебе, цілувала в шию. ти віддавав мені Яринку намагаючись якомога тихіше сказати що дав стіки-то таблеток і мала вже ніби заспокоїлась.

     

     






  • Безымянный 271598

  • ВОЛГА / VOLGA, “Дом” 3.02.06