• Для тех кто…

  • De compras por Asunción - Paraguay

  • Мистецтво поетичне

    Вдивлятися у річку де час змішується з водою
    і згадувати, що і час - теж ріка,
    знати, що всі ми губимося немов річки
    і що і обличчя випадкових перехожих пропливають як вода.
    Відчувати, що безсоння - це просто ще один сон
    якому сниться, що не спить він, а смерть,
    що наше тіло врешті-решт приборкає - це лиш та смерть,
    що кожну ніч приходить і що зветься сном.
    І день, і рік лиш бачити як знаки
    днів і років, що хтось прожив,
    і кривду всіх років своїх обернути
    у музику, у гомін чи у образ,
    у смерті бачити лиш сон, і золота печаль
    у смерті сонця, ось де простота
    і безсмертна поезія.
    Мистецтво
    повертатиметься вічно, як вранішня зоря й зоря вечірня.
    Буває що у присмерку обличчя
    нас спогляда із дзеркала глибин;
    так і мистецтво має бути нам люстром
    являючи нам справжню нашу душу.
    Подейкують що Улліс сам, втомившись від чудес,
    від щастя плакав у далині розгледівши Ітаку
    таку просту і свіжу.
    Так і мистецтво ця Ітака -
    у вічній простоті, а не в дивах.
    Воно - ріка, що без кінця і краю
    у віддзеркаленні своїм тече неспішно
    мінливий Геракліт, в одну мить він - це він
    і ось уже хтось інший, як нескінченна річка.

    Хорхе Луїс Борхес

    Arte Poética
    Mirar el río hecho de tiempo y agua
    Y recordar que el tiempo es otro río,
    Saber que nos perdemos como el río
    Y que los rostros pasan como el agua.
    Sentir que la vigilia es otro sueño
    Que sueña no soñar y que la muerte
    Que teme nuestra carne es esa muerte
    De cada noche, que se llama sueño.
    Ver en el día o en el año un símbolo
    De los días del hombre y de sus años,
    Convertir el ultraje de los años
    En una música, un rumor y un símbolo,
    Ver en la muerte el sueño, en el ocaso
    Un triste oro, tal es la poesía
    Que es inmortal y pobre. La poesía
    Vuelve como la aurora y el ocaso.
    A veces en las tardes una cara
    Nos mira desde el fondo de un espejo;
    El arte debe ser como ese espejo
    Que nos revela nuestra propia cara.
    Cuentan que Ulises, harto de prodigios,
    Lloró de amor al divisar su Itaca
    Verde y humilde. El arte es esa Itaca
    De verde eternidad, no de prodigios.
    También es como el río interminable
    Que pasa y queda y es cristal de un mismo
    Heráclito inconstante, que es el mismo
    Y es otro, como el río interminable.

    –Jorge Luis Borges (1960)



























































  • Для тех кто…

  • De compras por Asunción - Paraguay