• Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • 29/09

  • - До мене нікого не пускай, буду працювати з документами, - наказав Олександр Олександрович своїй секретарці. - І занеси чаю з лимоном, будь-ласка.
    Мер зручно влаштувався в улюбленому кожаному кріслі, дістав з шухляди папку з написом "Пропозиції щодо тарифікації проїзду на маршрутних таксі м. Києва" і декілька секунд замислено роздивлявся на ній візерунки...

    - Ваш чай, Олександр Олександрович, - прочинила двері секретарка. Київський міський голова мирно куняв, закинувши голову на спинку крісла. Окуляри сповзли на самий кінчик носа, рот був відкритий. Секретарка лагідно посміхнулась, поставила чай на стіл і вийшла, тихенько зачинивши за собой двері. Вона знала, що Олександр Олександрович одразу після обіду нерідко відпочіває таким чином.

    ...Спочатку меру снились гарні і веселі сни. Снились Майдан, Руслана і Євробачення, брати Клички і Андрій Шевченко. Але потім сон став поганим.

    Наснилось, що він їде на роботу в переповненій маршрутці, де з усіх сторін його штовхають, наступають на ноги і псують парасольками дорогий костюм.
    - Мущіна, шо за праєзд? - перекрикуючи радіо "Шансон" запитав в Олександра Олександровича водій.
    - Посвідчення... - розгублено і навіть якось жалісно відповів мер.
    - Ви чітать умєйєтє? - досить невічливо запитав водій. Олександр Олександрович підняв очі. Дійсно, згори була наклеєна об'ява. Як виявлялось, в зв'язку з тим, що міська влада не компенсовувала проїзд пільговим пасажирам, перевізчик відмовлявся безкоштовно їх возити.
    "Маячня якась" - подумав мер і поліз в кишеню за гаманцем. Грошей там не було. Були картки "Віза" і "МайстерКард", а от готівки не було. Подумки посваривши Люду, Олександр Олександрович став нишпорити по іншим кишеням. Нарешті, йому вдалось відшукати гривню.
    - Візьміть, - видихнув він з полегшенням, передаючи гроші водію.
    - Проєзд грівнапісят! - вже зовсім сердито відповів водій. - Ну савсєм чітать разучілісь.
    Олександр Олександрович повів очима і побачив ще одну об'яву, в якій повідомлялось, що в зв'язку з масою об'єктивних причин, перевізчик вимушений підняти вартість проїзду.
    "Бардак!" - розлючено подумав міський голова і почав витягати з усіх кишень копійки - спочатку 10, потім 5, потім ще 2, три по одній і аж цілих 25. Тривало це досить довго і пасажири навколо стали якось неприязно дивитись в його бік, а водій бурмотіти собі під ніс щось нерозбірливе, але явно образливе. На проїзд не вистачало п'яти копійок і Олександру Олександровичу стало соромно і страшно...

    Прокинувся міський голова від того, що в нього задзвонив мобільник.
    - Алло. Так. Слухаю. - автоматично відповідав Олександр Олександрович, все ще відходячи від сну. Його погляд впав на папку, що досі закрита лежала на столі. - Ага... От я якраз і хотів з тобою про це поговорити. Треба все-таки щось з питанням тарифів на маршрутки вирішувать.












  • Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • 29/09