• Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • НЕ ПРО НР

  • Щось мені настільки цікаво живеться, що навіть написати не встигаю нічого, постійно якась метушня. От де я був минулими вихідними? У покинутому радгоспі разом із буржуями-інвесторами, обідали там у сільраді, сміх просто:)
    Але я не розповів головного, про 8 Березня - все розпочав психоделік-пиріжок з яблуком у Макдональді купувала моя компаньонка, вона взагалі-то йшла до клубу, захотіла їсти- вже смішно? - і прийшла до Макдональду за цим шедевром. Він був у зеленому пакеті - конверті, бачили такі? Йдіть швилко й подивіться, там намальовані чи надруковані хлопець й дівчина у взаємних палких обіймах - складається повне враження, що вона його кусає в шию. За півтори години вже один стою на вокзалі - і не було там Босха, друзі,  не вмонтували мені прибульці в лоба маленьку пересувну камеру - ви б потішилися тим фільмом. Стоїть людина, років тридцять, побачив мене, підходить, просить гривню, каже що не бомж і хоче їсти, в руках квіти, питаю: куди ви оце?, каже - купив квиток на луганський потяг, квіти везе дружині до Луганська, там немає таких тюльпанів красивих, гроші десь загубив, показав навіть той квиток.
    Коли я сів у поїзд - там сусід по купе, почав одразу цікавитися, як йому доїхати до Марганця, я кажу - ну, це точно не через Харків -а далі починається роадмуві, хоча, зрештою, він в мене ніколи не закінчується - хлопець мені розповідає все про своє життя, все про свою дівчину, а потім каже - я такий нещасний, я спати нормально не можу, в мене депресія, снодійні не допомагають, пиво не допомагає,не сплю нормально вже вісімнадцяту добу, хочеш я тобі дам грошеЙ? - виймає здоровезний жмут - можеш мене кудись взяти з собою? Отакої - думаю, але по пиві домовилися, що я буду спати, а він розважатиметься де-інде. Зранку він мене будить - накупив різного на станціях - якась ковбаса, вареники, огірки, кросворди, видання квазіеротичного змісту, газета із заголовком Маньяк терзал ее три дня , насіння обидвох поширених видів- і каже Зі Святом. Ой, думаю, ой -ой, лихо нам настане, як чоловіки почнуть святкувати 8 березня по плацкартах самостійно, але, зрештою якось таки доїхали до Харкова. Вийшли на перон. Я кажу: ну все, чувак, щасти, дівчині привіт, тюльпани їй купуй, у Марганці таких немає,як у Харкові продаються, люди квіти возять з Київа до Луганська, будь розумніший а він каже: - Допоможи мені туди доїхати, бо я тут вперше, я ж не сплю, у мене депресія, снодійні не допомагають, пиво не допомагає, от доїду до неї , може там, у Марганці засну, там природа, тиша, вона в мене на пожарці працює диспетчером... Блажен, хто вірує, думаю, ідем до каси. Виявилося, що поїзд тільки зранку, поїхали на автовокзал. Приїхали, я йому купував квиток, було іще цілих дві години до відправлення автобусу - поїхали гуляти, він робив фота танків біля Історичного Музею, і такий класний був день, не вистачало мені камери у лобі - потім він купував дівчини конячку за 40 гривень з чорними пластмасовими очима, зроблену у якомусь дитячому гуртку, бо - сказав він - тюльпани згниють, а коняка лишиться на все життя згадкою про наше перше з нею 8 березня!. Трохи походили містом - і яке все було прекрасне навколо -будинки, небо, вітер, дівчата зі стандартними букетами, привезеними напевно з Конотопу, (хіба є в Харкові такі тюльпани, як у Кононтопі?)  та коняка, а потім цей недреманий чувак таки поїхав спати у Марганець а я сів на 27 трамвай і крізь рожеву суміш пилюки з весняним туманом посунув убік Сабурової Дачі, самі знаєте куди (тут - сміятися!). У плеєрі чомусь заграло the men of good fortune - і відбувалася істотна героїзація дійсності...




  • Нік Вуджесік. Інтерв”ю

  • НЕ ПРО НР